Не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума відшкодованих роботодавцем витрат, понесених платником податку - фізособою під час відрядження за кордон (користування послугами таксі чи орендованим транспортом), за умови виконання вимог, установлених п. 170.9 ПКУ, тобто надання необхідних первинних підтвердних документів.
Відповідний висновок наводить ДФС в ІПК від 09.11.2017 р. № 2565/6/99-99-13-02-03-15/ІПК.
Ця ІПК стала реакцією на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2017 у справі № 820/1750/17. До того ж ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2017 за цією ж справою колегія суддів погодилася з висновками суду першої інстанції.
Справа полягала в тому, що підприємство просило суд визнати протиправною та скасувати ІПК Офісу великих платників податків ДФС від 31.03.2017 р. № 18470/10/28-10-01-03-11.
Позивач посилався на те, що висновки контролюючого органу, які викладені у цій ІПК, суперечать вимогам пп. 170.9.1 ПКУ. Адже ПКУ не містить обмежень щодо виду транспорту, витрати на оплату яких відрядженим працівникам можуть бути віднесені до складу витрат платника податків, і при цьому маршрути-квитанції та рахунки-фактури (інвойси) є підтверджуючими документами, що засвідчують вартість витрат працівника на послуги таксі, з огляду на наявність у вказаних документах усіх необхідних ідентифікуючих реквізитів у розумінні вимог чинного законодавства.
Як установлено судом, матеріали справи свідчать, що позивачем, в обґрунтування витрат на проїзд відрядженим працівником підприємства, надано до суду копію маршрут-квитанції компанії Uber (мобільний додаток, який використовується для замовлення послуг таксі працівниками підприємства, що перебувають у відрядженні за кордоном), копію рахунка-фактури (інвойсу) з нотаріально посвідченою копією.
Зі змісту зазначеного вище рахунка-фактури вбачається, що цей рахунок, виданий компанією Uber на транспортне обслуговування, містить усі необхідні відомості для ідентифікації наданих/отриманих послуг, а саме: дату надання послуг таксі; час у дорозі; пункт відправлення та пункт прибуття, загальну відстань між ними; графічне зображення маршруту пересування на таксі; особу, яка отримала послуги таксі; особу водія; загальну вартість послуг таксі; платіжну картку, з якої були списані грошові кошти на оплату послуг таксі.
Окрім того, з офіційного сайту компанії в особистому кабінеті користувач послуг таксі отримує рахунок-фактуру (інвойс) на оплату послуг, у якому зазначається така інформація: дата складання та номер рахунку-фактури (інвойсу); особа, яка отримала послуги таксі; назва та місцезнаходження юридичної особи, від імені якої складено документ; опис послуги таксі; загальна вартість послуг таксі, у т.ч. розмір податків.
Отже, суд уважає, що додана позивачем до матеріалів справи первинна документація оформлена відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, а маршрут-квитанція та рахунок-фактура (інвойс) є документами, що підтверджують вартість витрат працівника на послуги таксі, що, своєю чергою, указує на правомірність включення вказаних послуг до складу витрат підприємства та використовується винятково в господарській діяльності.
Суд укотре відхиляє посилання ДФС на норми Інструкції № 59, яка є обов'язковою лише для бюджетних установ. Натомість процитував норми затвердженого на підприємстві Положення про відрядження працівників. Так, цим Положенням передбачено, що відшкодування витрат на орендований транспорт, а також таксі, що були оплачені через Інтернет або за допомогою мобільних додатків, може бути здійснене на підставі роздрукованого електронного підтвердження оплати й виписки з карткового рахунка працівника, засвідченої печаткою вповноваженого банку.
Таким чином, виправдовується використання послуг таксі до місця відрядження та назад відрядженим працівником у випадку, коли необхідність користування таким транспортом є об'єктивно виправданою.
